«Зима, що нас змінила. Небесна сотня»

(вечір-реквієм, присвячений річниці Небесної сотні, лютий 2016 рік)

Мета: сприяти формуванню образа патріота на прикладі героїв Небесної соті; розвивати почуття усвідомлення національної ідентичності та єдності з тими,    хто відстоював  свободу і гідність українців на майдані  виховувати повагу до моральних цінностей; вплинути на емоційний стан учнів.

Оформлення: фото деяких загиблих на майдані , прапор України, надписи  «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…»

Відеокліп «Ще не вмерла України! Присвячується Євромайдану»

Вчитель

           Шановні друзі, вчителі, учні та гості нашого заходу! Сьогодні ми зібрались в цьому залі, щоб у глибокій скорботі низько схилити голови перед пам’яттю Героїв Небесної Сотні, які боролися за честь, правду і гідність,  і віддали своє життя за Україну. Ми з вами добре пам’ятаємо про події, які відбувались на Майдані, в столиці України. Події, які дали поштовх до дій по всій території держави. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли український народ, вже в сучасний період новітньої історії боротьби за утвердження Української державності, продемонстрував свою європейськість, гідність і прагнення до свободи

Читець

Українцю, поглянь, там побили жінок!

Глянь, вже люди ховаються в храмі!

Де таке ще траплялось, коли це було

Аж в такому нестерпному стані?..

Читець

Так чинили лиш варвари, злісні хани,

Лиш від них люди в церкві ховались.

А сьогодні - це власні привладні пани

Вже над нами так само знущались!"

Україна - Єдина країна

Не шматуйте  її не трясіть

Ми не Захід І Схід ми родина

Ми не Північ і Південь ми рід.

Ведучий.

На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси.

Їх об'єднала українська земля та бажання жити у вільній країні.

Сценка «Зустріч» (Герой Майдану та Героя Крут)

Ведуча

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Герой Крут

"За що тебе? "

Герой Майдану

        "За Україну, друже мій."

Герой Крут

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви жили.

А вас вбивають... Вас тепер за що?"

Герой Майдану

"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."

Герой Крут

"А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть... а жити так хотів."

Герой Майдану

"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни - син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин."

Разом

" За Україну нас вбивають, брате мій."

Видеокліп Тарас Петрененко «Господи, помилуй нас »

Ведуча

Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

Ведучий.

Сергій Нігоян

Україномовний. Патріот України і Вірменії. Був ідейним, мав активну життєву позицію, що Україна має бути демократичною. Учасник Євромайдану з 8 грудня 2013 року. Приїхав з власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. Не підтримував жодного з партійних лідерів, а свій приїзд пояснив так: «Зрозумів, що повинен бути за Майдан». На Майдані був охоронцем, жив у наметах разом з протестувальниками з Львівщини та Івано-Франківщини, а також у Будинку профспілок. Приїжджав додому на початку січня, проте, попри вмовляння родини, вирішив повернутися на Майдан.

У грудні з Сергієм записали відео на фоні барикад, де він читає поему«Кавказ» Шевченка.

Відеозапис «Сергій Нігоян читає вірш Т. Шевченка»

Загинув 22 січня 2014 року від поранення спричиненого свинцевою картеччю  під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Революції Гідності. Він був першим, хто загинув. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та «Беркутом»^.

Читець

Вклонімося Сергію Нігояну,

Він впав за нас в нерівному бою -

Невчасно так, так болісно, так рано

Віддав життя і молодість свою.

Він на Майдані нам читав Шевченка,

“Кавказ” читав - і слухав увесь світ!

Окремо кожен з нас — неначе щепка,

А разом ми — міцний, великий рід.

“ Борітеся — поборете!” ... братове,

Як заповіт, звучать прості рядки,

І ми взяли до серця кожне слово,

Майданівці, краяни, земляки.

Вірменину — уклін від України,

Синочку наш ... немає вороття...

Прощай, Сергію, і прости нас, сину,

Батькам твоїм — сердечне співчуття.

Взірець відваги і патріотизму,

Ти став героєм, сину, в двадцять два.

Ти кров пролив за волю, за Вітчизну,

Прийми, козаче, вдячності слова.

Безсила смерть під цим високим небом,

На цій землі душа твоя живе,

“Цавет танем” , - твій біль візьмем на себе,

А тут життя збудуємо нове.

Герою Європейського Майдану -

Довічна пам”ять і низький уклін -

Сподвижнику Сергію Нігояну

Від тих людей, що піднялись з колін.

Ведуча.

Михайло Жизнеєвський

              Жизневський Михайло, 25 років, громадянин Білорусі. Виїхав з Білорусі через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. входив до самооборони Майдану. В Україні його не знали під справжнім ім'ям, він представлявся Олексієм або Локі — на честь бога скандинавської міфології.

             Захоплювався історією, міфологією, лицарським рухом, військовою справою, займався страйкболом. Був у душі бійцем, але не застосовував силу без потреби, мав загострене почуття справедливості. Його характеризували як «особистість сміливу і яскраву». Вважав, що в Україні йому легше жити та працювати, ніж у Білорусі.

            У Євромайдані брав участь із перших днів на заклик організації УНА-УНСО. Входив до Самооборони Майдану, брав участь в охороні об'єктів Майдану, чергував у наметах, допомагав у роботі УНА-УНСО. Вважався одним з найактивніших членів організації на Євромайдані. Загинув 22 січня 2014 року близько 9-ї години ранку від пострілу мисливською кулею в серце біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Євромайдану.

Читець

А сніг іде

А сніг іде. Все білим покриває.

Жовто-блакитні прапори кругом.

Упав боєць, від кулі помирає

Там на Майдані під щитом.

Вони пішли, як разом ідуть браття

На захист рідної землі.

Не повернулися небесна сотня,

Як птахи в небо попливли.

А сніг іде. Все білим покриває.

Жовто – блакитний прапор на снігу..

Душа летить, а небо зустрічає

Дарує мир і вічную весну!

Героям Слава!

Ведуча.

           Герої вмирають… Тому вони і герої, що вмирають першими. Вони не мовчали, хоча могли б…вони не боялися, хоча було страшно…вони шли першими, хоча були у строю…Вони боролися за усіх українців, хоча могли б займатися власними справами. Але вони обрали саме такий шлях, щоб і ми з вами мали право обирати.

Читець

Небесна сотня дивиться із неба

На кожного із нас і на Майдан,

Там, біля Бога, вже щитів не треба,

І не тече гаряча кров із ран…

Відважні хлопці мужні українські

Боронять, певно, з янголами рай…

Тепер вони усі – Господнє військо

І моляться за отчий… рідний край…

Небесна сотня мирних демонстрантів

Співає нині гімни для Творця…

Влучити ж можуть кулі автоматів

Не в чисті душі, тільки у серця…

Десь плаче зараз мати чи дружина…

Тут барикада, наче аналой…

Цей не забуде подвиг Батьківщина,

Бо не вмирає в пам’яті герой

Відео кліп «Павло Табаков - 'Небесну Сотню, Господи, прийми'»

Ведучий. 

Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови.

Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Читець.

А свічка тихо скрапує слізьми

А свічка тихо скрапує слізьми:

Останній постріл… і усе затихло…

І як тебе не захистили ми?

Як не відчули, що крадеться лихо?

Вірменський хлопче, сину дорогий,

Хто відібрав життя твоє? О, Боже!

Сніжок сльозами котиться із вій,

Ридання небо стримати не може.

Як можна в мирний час?.. У мирний час

Холоднокровно кулею у серце?

Чи відвернувся Бог таки від нас?

Не може й Він дивитися на все це.

Для тебе Україна — другий дім,

Ти тут родився, ти гордився нею.

Тепер навічно будеш в домі цім,

Навічно з українською землею…

                                                 Леся Любарська.

Звучить пісня «Кача»

Читець

Небесна сотня – безневинна жертва…

Бандитам не сховатись за хрестом

Отим хрестом, де їхня совість мертва

Зрікається і серцем і чолом…

У прощену неділю впала долу,

Простіть нас браття, миленькі, простіть…

За Україну - зранену і голу…

За Вас не впала і за Вас стоїть!

Ведучий.

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Ці події навіки закарбувалися в серцях, душах та в історії нашої Батьківщини, єдиної, неподільної, соборної України. З початку Революції Гідності з’явилася необхідність вибороти європейське майбутнє. Довести, що не дарма гинули патріоти за всю історію існування України. Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків.

Відеокліп « Присвячується героям України. Христина Панасюк «Білі лебеді »

Ведуча.

Сьогодні життя України змінюється на очах, постає стара, як ця земля держава – вільна, незалежна, осяяна сонцем Україна. Кожен з нас частинка народу. Без усіх нас немає ні народу, ні історії. І нам творити нову історію держави, що займе належне місце серед вільних і рівних країн планети. Ще в І столітті нашої ери римський державний діяч, філософ Цицерон на публічному виступі сказав: «Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що вона твоя».

Обличчя української історії. Тарас Шевченко

Виховна година "День пам'яті жертв Голодомору"

Мета: навчити сприймати різні життєві ситуації; розвивати цікавість до минулого свого народу; виховувати правильне ставлення до історії Українського народу.

Хід виховної години

Вчитель: Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верхвна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.

Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жолобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті.

Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна

Безпосереднім свідченням голоду є статистичні відомості про природний рух населення, його смертність, книги метричних записів. Відомо, що органи ДПУ змушували секретарів сільських рад, ЗАГСів знищувати метричні книги, фальсифікувати відомості про смертність. За владними вказівками та негласними інструкціями лікарі теж старанно приховували істину смертності та її чисельність.

Об'єктивна статистика про справжню кількість жертв голоду нині відсутня. До 1 грудня 1932р. облік жертв голодомору ніхто не вів. Крім того, статистика смертності велася до 15 квітня 1933р., а потім її за командою Постишева припинили. До того ж всі дані про смертність суворо засекречувалися. 

Саме тому не можуть історики по сьогоднішній день підрахувати справжню кількість жертв голодомору. А ще було знищено більш-менш об'єктивне джерело статистики - перепис населення за січень 1937р., яке показало зниження населення в країні на 15 млн. осіб. Учасників перепису було репресовано. Різні джерела називають різні цифри жертв голодомору в Україні - від 531 тис. осіб до 7 млн. 200тис. жертв. Не так давно дослідник Василевський дійшов висновку, що від геноциду по відношенню до українського народу у роки голоду 1932-1933 рр. загинуло 7 млн. 125 тис. 850 осіб. А одна з міжнародних конференцій на тему голодомору в Україні 1932-1933рр. дійшла висновку, що жертв було близько 10 млн. 

Однією з причин голоду була колективізація «по-сталінськи». До кінця 1932р. в Україні було колективізовано майже 70% господарств. Але як колективізовано? 

Селян почали насильно заганяти до колгоспів. Колективізація передбачалася в артільній формі. Починаючи з лютого 1930р. у людей почали масово відбирати корів, коней, дрібну худобу й птицю. В результаті селяни почали різати велику рогату худобу, що призвело до скорочення її поголів'я майже на 15млн. голів. 

Крім того, план здавання продуктів колгоспами був такий високий, що людям майже нічого було видавати. Колгоспники жили за рахунок своїх присадибних ділянок. Але й тут надвисокі податки змушували селян розпродавати майно, худобу й залишати села. В 1928-1931рр. кількість селянських господарств в Україні зменшилось на 352 тисячі. Ця обставина теж далася взнаки в 1932-1933рр., під час голоду. 

Наступною передумовою майбутнього голоду було так зване «розкуркулення» коли було фактично знищено всі господарства заможних селян. їх оголошували «куркулями» і виселяли на Північ або Сибіру. 

Важкою була доля тих селян,що залишилися у своїх домівках. Введення 1932р. в дію «внутрішнього паспорта» забороняло без дозволу влади залишати село і фактично людей закріпачувало. 

Допомога не приходила. Дуже багато районів були занесені «на чорну дошку», тобто потрапляли в число боржників, оточувалися внутрішніми військами. Ніхто звідти не міг виїхати. Туди ж не завозилися ніякі види продовольства. Це було щось схоже на «гетто» для українців, на зразок влаштованих нацистами «гетто» для євреїв у роки Другої світової війни. З українських «гетто» вирватись було неможливо. Чекісти на кордонах нікого не випускали. І не було в них ні жалю, ні совісті. Взагалі не було нічого людського. Бо як може людина, якщо вона дійсно людина, а не людиноподібна істота, викидати з поїздів дітей, котрі якимось чином дісталися залізничних станцій і у «собачих будках» під вагонами або у тамбурах вагонів намагалися виїхати за межі вражених голодом районів. Або як можна було чекістам, багато з яких поті пишалися своїми досягненнями, мали відзнаку від уряду, викидати прямо на ходу з тих же поїздів людей, що купили на останні гроші продовольство і везли своїм голодним родичам. При цьому продовольство конфісковувалося. 

Результати «діяльності» чекістів могли бачити всі, хто в цей період проїздив залізницею неподалік від голодуючих районів України. Тисячі трупів лежали уздовж залізничної колії. 

Скільки жителів у селі, у районі забрав голодомор, і до сьогодні невідомо. Штучний голодомор в Україні визнано одним з найбільших актів геноциду, яке знало людство. 

Третина всіх померлих від голоду - це діти. А до якої статистики віднести тих, кого сталінські чекісти розстріляли за кілька колосків, чи які померли, засуджені за ці ж колоски до тривалого ув'язнення у в'язницях чи таборах? 

А - це знову таки в першу чергу діти! А куди віднести тих, хто зумів виїхати таки з голодних сіл, але прожити в місті так і не зміг, адже там була карткова система? І селяни, які не мали карток на продовольство, були приречені і в містах на голодну смерть, їх трупи регулярно збирали на вулицях українських міст і або ховали у братських могилах на цвинтарях, або складали у моргах лікарень для медичних експериментів. І до ніг кожного була прив'язана табличка з надписом «дистроф». 

Здається тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. А, виявляється, такі «сліпі» були. І ці «сліпі» свідомо заявляли всім, що в Україні ніякого голоду не було й немає. 

Ніяких документів на сьогоднішній день не збереглося, лише по декілька сторінок у книгах місцевих істориків - краєзнавців, котрі по крупинках збирали матеріали. Скупі сторінки правди, за якими мільйони знівечених душ, украдених життів, зруйнованих сімей. 

Старожили розповідають: Страшні роки були. Люди перетворювалися на звірів. 

Так, їли люди людей. Одна жінка навіть рідну дитину з'їла, а потім з розуму зійшла. їли траву листя, качани кукурудзи без зерна. Часто пухли з голоду і вмирали. А кому вдалося віднайти шмат хліба і з'їсти всмак, теж вмирали від завороту кишок. 

У той час, як українські селяни пухли і вмирали з голоду, за кордон вивозилися продовольство і, зокрема, таке потрібне для врятування голодуючих в Україні - зерно. В портах із - за відсутності спеціальних приміщень для зберігання зерна, воно лежало величезними горами просто неба, так-сяк накрите брезентом, і гнило, псувалося, бо не вистачало кораблів для його вивезення за кордон. Це ще один доказ геноциду влади проти свого народу. 

Ось що свідчить житель...Взимку 1932-1933 року на село довели план додаткового збору зерна та сільськогосподарських продуктів. Щодня до нас приїжджали уповноважені райвиконкому та райпарткому, під керівництвом яких на кожному кутку були створені спеціальні комісії в складі десяти осіб, які ходили по хатах. 

Вони робили старанний обшук на горищах, по коморах, клунях, повітках, де міг бути схований хліб, і забирали зерно, квасолю, картоплю, буряки. Деякі члени цих комісій брутально поводились при обшуках: перекидали горшки з їжею печі, перевертали діжки з квашеною капустою та огірками в погребах. З настанням весняної сівби 1933 року в Ковалисі почався масовий голод... Вимирали цілими сім'ями і в першу чергу - чоловіки та діти. 

Всього від жахливого голоду 1932 - 1933 років у Ковалисі загинуло понад 400 чоловік. Для порівняння, скажемо, що з фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулося до рідних порогів 164 особи. 

Заключне слово вчителя 

Не дай Боже, нікому пізнати того страхіття, коли мучить голод. Тоді перестаєш думати, перестаєш вірити і сподіватися; перетворюєшся на голодного звіра з однією-єдиною мрією - поїсти. 

Мені знайоме це відчуття. В очах тьмариться, сили покидають тіло, а думка працює: «Знайти щось поїсти». Пам'ятаю, як ввели той клятий злополучний «Закон про п'ять колосків». Усі, хто «крастиме державне колгоспне майно», буде розстріляно або позбавлено волі від 8 до 10 років. А як же не красти, коли хочеться жити? 

Неподалік, за хатою, колоситься лан пшениці. Такий звабливий, такий теплий і лагідний. Солодкий, п'янкий запах вабить до себе, заворожує. Уже нема сили стриматися і ноги самі проступають до джерела життя - до хлібного поля. Зірвав три колосочки і схаменувся: чи ж ніхто не бачить? Озирнувся. Припав до землі; пригорнувся міцно-міцно, мов до матері, і поповз назад, додому, міцно стискаючи у руці три колоски. Страх сковував руки, серце калатало так гучно, що здавалось чують усі навколо. Ще трохи. Уже недалеко. Кілька метрів проповзти - і рідне подвір'я... 

Доповз. Не побачили. Приніс до хати аж три колоски. Три життя, три радості, три надії. Почуття невимовного великого щастя охопило мене; почуття радості за те, що зміг підтримати рідних, що приніс їм сподівання на порятунок. 

Дійсно, страхіття. І щоб таке ніколи більше не повторювалося, нам слід про все знати і все пам'ятати. 

Отже я гадаю що всі ті хто сьогодні почули історію як все відбувалося трішки задумаються над тим що пережив наш Український народ.

Перегляд відео

https://www.youtube.com/watch?v=ynV1g9tajgY

Година спілкування

«Покрова Пресвятої Богородиці – оберіг козацтва та народу України»

(проведено 13.10.2016 р. в групі №2, викладач Оникієнко І.П.).

                             

Мета: ознайомити учнів з особливістю свята Покрови Пресвятої Богородиці;     прилучати учнів до цінностей народного життя, традицій рідного краю;   розвивати естетичні почуття через знайомство з шедеврами світового мистецтва;  виховувати любов до рідної землі, її традицій, вірувань.

Обладнання: фотографії Свято-Покровської церкви в Гостомелі, зображення Києво-Печерської лаври, репродукції картин майстрів живопису, вислови про Покрову.

                                             Хід заняття

Викладач.

     Люди здавна шукали посередників і заступників перед Богом. Саме таким і є в нашій уяві образ Пресвятої Богородиці, яка, ми віримо, якщо її дуже попросити, заступиться і допоможе в важкі хвилини  життя.

    «Діва десь предстоїть у церкві із ликами святих, невидимо за нас  молиться Богу, ангели з архієреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молиться Богородиця Предвічного Бога».

   Покрова Пресвятої Богородиці — християнське і народне свято, відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками) 14 жовтня.

   З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва. 1942 року у цей день було офіційно утворено Українську повстанську армію, тому традиційно це також день УПА.

    Існує безліч легенд про те, як ощедровує Покрова людей своєю ласкою, яка милостива до тих вона, хто слухає і шанує своїх батьків, переймає матусину науку охайності, працьовитості, добра.       

Учень.

   За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячий молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей.

     Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами.

    За іншою версією, натхненням для свята стало видіння Андрія юродивого під час облоги Константинополя військами агарян. Пресвята Богородиця з'явилася мешканцям міста у храмі та прийняла їх під свій захист покров. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано

Учень.

                                Хто бідний, сумний – жаль чує,

                                Хто в нещасті упадає, тому щиро помагає.

                                От раз татари на село напали,

                                Святий монастир опляндрували,

                                Ченців божих повбивали,

                                Усіх людей скатували,

                                Ті бусурмани, люті погани,

                                Та Мати Божа, зірничка гожа,

                                Стала на горі в великій журі,

                                Щирі сльози проливала,

                                На побитих споглядала.

                                Душі зібрала, у рай повела,

                                Злинули душі в небо, до раю,

                                А Мати Божа по ріднім краю

                                Ходить далі і зітхає,

                                Слушного часу чекає,

                                Щоб нам помогти, від горя спасти.

Учень.

      Варіант легенди з сарацинами (в переказі Димитрія Ростовського)

      У 910 році, при імператорі Левові Мудрому та патріарху Макарієві, візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел — з племенами русів) й Константинополю загрожувала небезпека.

     У недільний день, 14 жовтня, під час всеношної, коли «Влахернский храм» був переповнений тими, що моляться, святий «Андрій, Христа ради юродивий» (Андрій, що споглядав це диво, був слов'янином, у молодості потрапив до полону й був проданий у Константинополі в рабство місцевому жителю Феогностові), о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачив що йде по повітрю Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих (Богородицю супроводжували Іоанн Хреститель та Іоанн Богослов).

   Димитрій Ростовський повідомляє такі подробиці про чудесне явлення:

«Коли св. Андрій з Єпіфанієм споглядали це чудове бачення, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Свою Боговиднеє й Пречистеє обличчя. Закінчивши тут молитву, підійшла до престолу, молилася й тут за стоявший нарід. Після закінчення молитви, зняла з Себе сяюче на зразок блискавки — велике й страшне покривало, яке носила на Пречистім чолі Своїм, й, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, розпростерла над усім стоявшим народом. Здивовані ці мужі досить довгий час дивилися на це розпростерте над народом покривало, та сяючу на зразок блискавки «славу Господню». Й доки була там Пресвята Богородиця, видно було покривало; а коли відійшла Вона, зробилося й воно невидиме. Але взявши його з собою, Вона залишила благодать бувшим там». Димитрій Ростовський, «Житія святих» (1 жовтня, Слово на Покров Пресвятої Богородиці)

Учень.

Діво Пресвятая -

Матір матерів,

пригорни до серця

всіх своїх синів.

Освіти їх душі

світлом золотим,

виповни любов'ю

неспокійний дім,

научи, як землю

вберегти від зла,

розумом,діянням

і крилом тепла.

Зоря-зоряниця,

сонце доброти,

землю України

щастям освіти!

Учень.

                                           О, Мати Божа! Ми - твої діти.

Тобі сьогодні приносим квіти.

Тебе благаєм, уклінно просим,

До Тебе в небо ми руки зносим.

Прийми нас, Мати, під сій Покров,

Тобі даруєм серце й любов,

Від нужд і горя нас збережи,

В лихій годині нам поможи.

Учень.

     Осінь. Пора радості та смутку, пора спокою і тривог, найбагатша, найщедріша пора. Можливо, саме тому так багато свят на честь Богородиці саме восени. Це і свято Різдва Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у народі, «Друга Пречиста» , і одне з найбільших свят - свята Покрова- Покров Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії

Учень.

    Свято Різдва Пресвятої Богородиці, або як кажуть у народі, «Друга Пречиста» відзначається 21 вересня. Святкування Різдва Богородиці в часі співпало із закінченням основних польових робіт. Богородицю вшановували й дякували в цей день за зібраний урожай, адже вона є покровителькою землеробства. В цей день Богородицю дякували як подательку всякого благополуччя.

Учень.

Похвалімо, похвалімо Царя Христа,

Прибитого, прибитого до хреста!

За нас, за нас страсти претерпівший

І від вічних мук, від вічних мук визволивший.

Похвалімо, похвалімо Матір його,

Та ізбудеш, та ізбудеш огню вічного! Матір його,

Матір його пречистая -Зірка у небі, зірка у небі пресвятая!

Скорая, скорая нам помощнице,

У бідах і скорбях наша заступнице,

Поручниця, поручниця за нас грішних,

Визволить, визволить нас від мук вічних

Учень.

     Та все ж найбільшим для нас є свято Покрови, із ним пов'язано чимало народних повір'їв, прикмет, прислів'їв.

 За народним календарем у жовтні закінчувалась осінь, і тому він був перехідним від осені до зими. Початком зими в українському селі вважалось свято Покрови, яке відзначається на честь події, що відбулася цього дня у Візантії в X столітті.

Учень.

Дослідники вважають, що культ Покрова - покровительки й заступниці - сформувався на основі давніх культів слов'ян-язичників на честь жіночого божества продовження роду (Лади, Живи). Відгомін цього культу добре простежується в дівочих заклинаннях - молитвах, приурочених до цього свята.

 Учень.

 Свято Покрови Пресвятої Богородиці засноване на Русі князем Андрієм Боголюбським у 1164 році. Встановлене воно на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови хустку - покрову і розкинула її над людьми, що знаходились у церкві, одночасно молячись за їх спасіння і врятування від біди. Ось ця її довга біла покрова (омофор) і стала своєрідним оберегом України, символом її споконвічного прагнення до встановлення злагоди і миру між своїми і чужими землями.

Учень.

Яка ж Ти гарна,

Радосте моя!

Пренепорочна,

Вибач, що беруся

Твою красу оспівувати я...

Та чи спинитись? -

Ні, я не спинюся.

Яка ж Ти гарна, що іще додам?

Мій подив не поміститься у слові.

Якщо не Ти, хто допоможе нам?

Великий Бог: діла Його чудові.

Яка ж Ти гарна, квітко чистоти,

Пренепорочна в зоряній короні.

Коли б не Ти, о, що коли б не Ти?

Хто нас згадає при Господнім троні.

Яка ж Ти гарна,

Матінко моя!

Пренепорочна, вибач, що беруся

Твою красу оспівувати я.

Та чи спинитись? -

Ні я не спинюся.

Яка ж Ти гарна, о Маріє...

Учень.

    Немає християнської душі без любові до Пречистої Богородиці. Сам Бог прийшов на землю через Марію і бажає, щоб ми через Марію наблизились до нього. Це вона оберігала маленьке Дитятко Ісуса від лукавого Ірода; так, це вона виховувала Божого Сина в Лазареті, це в обіймах Марії хлоп'ятко Ісус відчував материнську любов. Так це Марія співстраждала з Ним, коли Він, рівний отцеві і святому духові, в передсмертній агонії був спраглий до спасіння наших душ. Це вона молилася за тебе під хрестом, пам'ятаючи про всіх.

Учень.

За все, за все сьогодні впаду ниць

Перед Тобою, о Небесна Пані.

За всю красу Господніх таємниць,

Що світові такі чужі й незнані.

Я дякую за те, що під хрестом

Колись за мене Ти молила Бога.

Тоді перед зневаженим Христом

Кровавилась Твоя Душа убога.

За все минуле і майбутнє теж

Схиляю розум, серце і коліна.

Своїм бажанням не поставлю меж

Лиш через те, що я Твоя дитина.

Учень.

Вже стелить шляхом золота Покрова

І губить срібну нитку павутин.

Углиб віків вдивляюся я знову,

У таїнство Гостомельських гостин.

Важкі сади Покровським урожаєм,

І щедре поле в плідності своїй.

Гостей щораз село моє вітає

У древньо-юній величі святій.

Іду селом серед свічок кленових,

Що так палають золотим вогнем.

Молюся щиро Пресвятій Покрові,

Хай рідний край бідою обмине.

Нехай горять Гостомельські гостини

Ще довгі сотні величальних літ.

Хай у труді блаженному спочине

Гостомель мій в Покровському брилі.

Учень.

     Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.

     Свято Покрови Пресвятої Богородиці деякими невипадково вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Цього дня починаючи з 2005 року в містах України відбуваються хода та мітинги прихильників українського націоналізму.

     Покрова  була заступницею козаків далеких походах, її зображення завжди було на хрестах, які носили козаки. Священною для кожного козака на Січі була Покровська церква, від порога якої січовики вирушали на захист рідної землі і куди з подякою за порятунок поверталися після походів. Після зруйнування Січі запорожці захопили з собою за Дунай і образ Пресвятої Покрови..

Учень.

   У найдревнішому регіоні селища височить найкрасивіша споруда козацького православного храму - Свято-Покровська церква. Храм Божий став свідком численних подій, що вирували впродовж сотень літ.

 Храм перебудували козаки легендарного полковника Семена Палія, котрий жив у Гостомельському замку і боронив ці землі.

 З 1793 р. церква перейшла з унії до православ'я. На кінець XIX ст. в Гостомелі коштом парафіян було побудовано дерев'яну церкву, яка стала осередком культурного життя.

Учень.

Стояла ти гарна, струнка, білосніжна,

У зелені пишній як квітка цвіла.

Ти храмом була для людей православних,

Збудована ними — окраса села.

Дивилися в небо дзвіниця і купол,

На них золотії хрести.

І дзвони, і хори співали,

Туди всім хотілось прийти.

Були молодими у церкві вінчались,

І діток хрестили, й самі сповідались.

Приходила старість - молились за всіх,

До віри привчали нащадків своїх.

Учень.

     Храми, монастирі будувалися на честь Пресвятої Богородиці, її шанували, до неї зверталися у своїх молитвах, їй присвячували свою творчість художники і композитори, поети і письменники, а вона в свою чергу надихала їх, допомагала будівничим.

Учень.

      В Україні поширена легенда про допомогу Богородиці в будівництві Печерської лаври. Нібито 39 днів підряд клали монахи стіни лаври, а вони щоразу входили в землю. На сороковий день прокинувся старець печерський Феодосій і сказав Братії: «Ходімо подивимось, якщо й сьогодні немає стін на землі, то покинемо будувати -значить, Богу це невгодно». Вийшли вони на двір і побачили: стіни на місці! А на небі - Богородиця, яка каже їм: «Це я молила Бога, щоб стіни в землю входили, - щоб легше вам було будувати. Зводьте дах, робіть дзвіницю, а тоді й стіни з землі вийдуть». Так і сталося.

    Тому, коли починали будівництво хати, намагалися закінчити його до 14 жовтня, щоб до свята увійти під дах - покров: «Тоді Покрова покриє усіх в новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із хати, і весь рік буде спокійно», - так вважали на Київщині.

                             

Учень.

   Ніжна і лагідна, трепетна й мужня, вона взяла нас під своє покровительство, Вона говорить за нас перед Богом. Вона натхнення Бетховена і Моцарта. Захоплення Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, оспівана Шевченком, Гоголем і Тичиною. Цей день її. Це дуже чинне свято, піднесе-но-урочисте: кожен чекав покрову Матері Божої і собі.

Учень.

   Ніч перед Покровою набирала якоїсь таємничості. Дівчата виходили на поріг і закликали: «Свята Покровонько, покрий головоньку». А вранці йшли до церкви покривати ікону Матері Божої хусткою: «Матінко Господня, на Тобі від мене, дай мені від Себе. Як я Тебе покриваю, так і мене покрий».

Учень.

    За станом погоди в цей день намагалися передбачити характер наступної зими: «Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде холодна і з хуртовицями, якщо з півдня, - то тепла». Говорили також, що «Покрова покриває або листом, або снігом». Звертаючись із проханням промовляли: «Покрово-Покрівонько, постели скатерку біленьку, не дай довго вороні крякати і ногам по болоті ляпати».

Учень.

    На Русі Покров святкували по закінченню польових робіт. А Богородицю вважали покровителькою землеробства. За звичаєм у цей день обов'язковим було вшанування пожинального снопа. Для цього прибирали світлицю, прикрашали її квітами та рушниками. Проводили ярмарки і веселі забави, на які збирали всі дари осені.

Учень.

   Якби можна було зібрати в одне всі почуття та любов усіх найчутливіших сердець та найбільш люблячих матерів світу, то вони не зрівнялися б з материнським серцем Божої Матері. Те серце тішиться праведними, болить над грішними. Воно відчуває нещастя кожного грішника й хоче допомогти йому, лиш би він хотів прийняти цю поміч.

Учень.                     

Свята Заступнице! Пречиста Діво!

Ти оповий нас Покровом білим,

І під опіку візьми Вкраїну,

Не дай їй впасти знов на коліна.

Народ наш просить захисту в Тебе,

Бо Ти - Цариця Землі і Неба,

Прийми нас ще раз під свій Покров,

Вкотре благаєм Тебе ми знов

. Ти захисти нам Матір-Вкраїну,

Не дай зробити з неї руїну,

З колін підвестись нам поможи,

Вкраїну вільну нам збережи.

Учень.

    Свято Покрови — давнє українське свято. Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває землю або листям, або снігом.

   До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

    До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на землі (в тому числі сівба озимих) — завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Це свято — покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду», «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою».

Учень.

   Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг — буде багато весіль. Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.

                       

         

Учень.

    У багатьох народів, зокрема і у слов'ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. говориться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.

   Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка — це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав'язували навколо голови. Вже після по сватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова — найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів — період весіль, і юнаки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.