Ю.АНДРУХОВИЧ, О.ЗАБУЖКО, Ю.РИМАРУК

 ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ТВОРЧОСТІ

Загальний огляд творчості Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука

1986 рік, Чорнобиль, - апокаліптичне потрясіння поклало край "радянському періоду", саме тоді й народилося нове покоління українських письменників, яке достойно представляють сьогодні Ю.Похальчук, Ю.Андрухович, В.Медвідь, Є.Пашковський, О. Забужко, І. Римарук.

Справжня творчість Оксани Забужко починається саме з цього періоду. Життя стає повноцінним, збурилася воля до життя і національна, і особиста. По закінченні аспірантури Оксана Забужко "відкриває для себе Америку": два роки викладала українську літературу в американських Пітсбурзькому і Пенн-Стейтському університетах, один семестр - в Гарварді.

Письменниця є автором трьох оригінальних поетичних книжок - "Травневий іній" (1985), "Диригент останньої свічки" (1990) та однієї перекладної англійською мовою, виданої в Торонто - "Королівство Повалених статуй" (1996), повісті "Інопланетянка" (1992), літературно-філосовських студій "Дві культури" (1990), "Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період" (1992.1993), "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу" (1997р.), роману "Польові дослідження з українського сексу" (1994р.), повісті "Казка про калинову сопілку" (1999р.),оповідань "Сестро, сестро", "Дівчатка" (1999р.),"Я- Мілена", "Інструктор із тенісу"(2001р.). Автор численних статей та есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Кандидат філософських наук, віце-президент українського Пенцентру. Стипендіат фонду Фулбрайта(1994р.), лауреат літературних премій фонду імені Гелен Лапіка (США, 1996) та Фонду Всесвітнього Зобов'язання (США, 1997р.).

Нині мешкає у Києві, працює в Київському інституті філософії.

Юрій Андрухович — сучасний поет, прозаїк, перекладач, есеїст, творчість якого пов’язують із напрямком постмодернізму, що прийшов на зміну модернізму ще на початку 80-х років XX ст., і це має свою точку відліку — 1985 рік, коли Ю. Андрухович разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснували поетичну групу «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Валаган-Буфонада). Зміни в суспільному житті країни відбились і в розвитку літератури: почали з’являтися нові теми, змінився підхід до творчості.

Коли досліджують українську літературу кінця XX ст., наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що знайшов яскраве втілення у творчості Юрія Андруховича, — це і поєднання тенденцій різних стильових течій, опозиційність до традицій, позачасове й позапросторове зображення подій, зміна функцій автора та героя, поява незалежної особистості, часом іронічність чи пародійність тощо. Ці особливості ми спостерігаємо в поетичних творах збірок: «Небо і площі», «Передмістя», «Екзотичні птахи і рослини» та ін.

Як послідовний митець постмодерністського напряму Андрухович оригінально поєднує патетику з іронією, часом захоплюється стилістичними прийомами або ж ніби замінює ліричного героя якоюсь новою «маскою». Твори поета й прозаїка внесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, не обтяженого сумнівними умовностями, і найперше, що привертає увагу, — у них постає новий образ вільної творчої особистості.

Ігор Римарук — один із чільних поетів-модерністів нинішнього покоління — відомий як засновник (разом із Ю. Покальчуком та Ю.Андруховичем — це ініціативна група) літературної майстерні «Пси святого Юра» (1994), до якої належали, окрім згаданих, В. Герасимюк, В. Медвідь, В. Неборак та О. Ірванець. Пізніше І. Римарука було обрано віце-президентом Асоціації українських письменників (АУП). Діяльність АУП — це є певна опозиційність до СПУ, члени нової організації проголосили свої основні критерії: подолання колоніального синдрому в українській літературі, фаховий рівень, відкритість світогляду.

Про твори Ігоря Римарука можна сказати, що вони несуть у собі своєрідну «протестантську настанову», він уособив фаховість та ерудовану інтелігентність «вісімдесятників». Про його творчість писали багато протилежного, проте незаперечним лишається факт популярності його творів. Показовою є поезія «Різдво» із циклу «Відлуння». Біблійний мотив народження Ісуса Христа набуває сучасного озвучення, водночас автор ніби стирає часову межу, бо немовля у велетенських яслах гріється «під боком у мінотавра». Згадаймо, що Мінотавр, за давньогрецькою міфологією, — це чудовисько з тілом людини і головою бика, йому як данину приводили молодих людей для поїдання. Те, що Боже немовля гріється під боком такого чудовиська, наштовхує на думку, що Бог — це справді любов, вона рухає світом, тому будь-яке зло любов'ю можна приборкати. Але є засторога: привітати немовля йдуть «тріє царі у маскхалатах» із ліхтариком, вони «з дороги збилися», що й не дивно, бо не провідна зірка покликала їх у дорогу, а примусове виконання обов'язку. Різдвяна зірка відбивається і «множиться» у снігах і «дзеркальних мурах», а «ясна пані клубок розмотує вузлики тихо зав'язує». Мимоволі виникають думки, що навіяні прочитанням твору: як зберегти оте «немовля» в собі, як протистояти жорстокості світу, як узагалі зберегти первозданну святість усього сущого, аби врятувати цей світ.

У поезії Ігоря Римарука можна побачити велику любов до Бога, в якій християнство поєднується з язичницьким світовідчуттям. Його твори являють живу сутність мови, де значущими є і паузи — мовчання, і миттєво вихоплені деталі, і філософське відчуття часу. Це робить його твори привабливими і дає потужну інформацію про ментальність українського народу.

Літературні угрупування (Бу – Ба – Бу, «Нова дегенерація», «Пропала грамота» ), сучасні часописи та альманахи.

Сучасні літературні організації, угруповання, товариства, школи (відгалудження української літератури) « Вісімдесятники »	Василь Герасим'юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.
Національна спілка письменників України (НСПУ, оновлена в 1991 р. (І з'їзд), 1996 p. (II з'їзд), 2001 p. (III з'їзд)	Понад 1,5 тис. членів. До 2001 р. - очолював Ю. Мушкетик, з 2001 р. - В. Яворівський
Асоціація українських письменників (АУП), з 1997 р.	Понад 100 письменників, президент - Юрій Покальчук, згодом - Тарас Федюк
«Бу-Ба-Бу» (Бурлеск, Балаган, Буфонада), з 1985 р., м. Львів	Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець
«Нова дегенерація», з 1992 p., м. Івано-Франківськ	Іван Андрусяк, Іван Ципердюк, Степан Процюк
«Пропала грамота», з 1991 р., м. Київ	Віктор Недоступ, Семен Либонь, Юрко Позаяк
«Західний вітер», з 1992 р. м. Тернопіль	Віталій Гайда, Борис Щавурський, Василь Махно, Гордій Безкоровайний
«ЛуГоСад», з 1986 р., м. Львів	Іван Лучук, ТІазар Гончар, Роман Садловський
«Червона фіра», з 1991 р., м. Харків	Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Іван Пилипчук та ін.

Сучасну літературно-художню періодику складають друковані та електронні журнали, часописи та газети, які містять художні твори різних жанрів, розділи літературної критики, есеїстику, публіцистичні матеріали тощо, пов’язані з культурно-мистецькою тематикою, а також видання, що, окрім літературного, мають культурологічне, мистецьке чи громадсько-політичне спрямування.

Найстабільніший сегмент ринку літературної періодики впродовж тривалого часу складають журнали, що виходять під егідою Спілки письменників України. Саме завдяки функціонуванню цього органу та державній підтримці, вони визначаються як відносною чисельністю, так і тривалістю існування (окремі з них існують ще з 1920—30 х рр.). Серед спілчанських часописів, заснованих ще в першій половині ХХ ст., варто згадати журнали «Дніпро», «Вітчизна» та «Дзвін». За час свого розвитку ці видання дотримувалися визначених концепцій як щодо змісту, так і формально. У незалежній Україні вони мало в чому змінили свою концепцію, мало пристосувалися до ринкових умов, тому їхній суспільний статус і популярність у сучасних умовах поступово втрачається, як і вагомість у літературно-критичному дискурсі.

Більшість дослідників літературної періодики з виокремлюють харківський часопис «Березіль», який також є органом НСПУ (спільно зі Спілкою художників України). Одноосібно в цьому сегменті ринку стоїть щомісячний «часопис незалежної української думки» «Сучасність». Видання засноване ще 1961 року в Німеччині, згодом видавалося в США; в Україні видається з 1992 року. Унікальність «Сучасності» — в можливостях презентації української літератури закордоном і навпаки, висвітлення літературних та культурологічних явищ української діаспори на сторінках українського видання. За тривалу історію розвитку часопис зайняв належне місце в літературному дискурсі України і діаспори, особливо у 1980 х і 1990 х роках, коли презентував не лише твори молодої літератури, явища «вісімдесятництва» і літературу «дев’ятдесятників», а й був простором для проведення численних дискусій авторів різних літературних напрямів, критиків України і закордону. 2008 року, після нетривалої перерви, журнал відновив свою діяльність в оновленому форматі.

Хронологічно одним із перших серед новостворених часописів літературного спрямування був незалежний культурологічний часопис «Ї», заснований у Львові 1988 року. За час свого видавничого життя часопис дещо змінив концепцію, збільшив наклади, завоювавши свого читача не лише у Львові, а й по всій Україні. «Ї» — один з найкреативніших часописів в багатьох аспектах змісту і формату видання. Сьогодні його зміст переважно культурологічного характеру, проте його літературна частина заслуговує особливої уваги серед поціновувачів мистецтва слова.

Серед видань, які завоювали постійних читачів і поціновувачів сучасної літератури — криворізький літературно-культурологічний журнал «Кур’єр Кривбасу», що виходить з 1994 року під керівництвом Г. Гусейнова. Видання вирізняється досить широким спектром висвітлення сучасного літературного процесу, а тому матеріали, що публікуються у часописі мають своїх читачів серед найрізноманітніших категорій споживачів. З поміж інших літературно-культурологічних видань «Кур’єр Кривбасу» називають винятково «літературним», а його роль чи не найвагомішою в літературному процесі межі століть.

Не можна оминути увагою чи не єдиний спеціалізований критичний часопис «Критика». Видання позиціонує себе як «всеукраїнський часопис літературно-критичної думки» і видається з 1997 року. Часопис об’єднав фахових літературознавців, істориків, культурологів, письменників, серед яких є знані імена і молоді дослідники, він представляє думку не лише українських науковців і критиків, а й представників діаспори та світових літераторів. Варто лише назвати імена авторів статей: Микола Рябчук, Соломія Павличко, Вадим Скуратівський, Дмитро Затонський, Дмитро Наливайко, Мирослав Попович, Ярослав Грицак, Юрій Андрухович, Богуміла Бердиховська, Юрко Прохасько, Сергій Жадан, Богдана Матіяш, аби зрозуміти, що часопис пропонує інтелектуальну ромову про літературу. Попри звинувачення часопису в орієнтуванні на вузьке коло читачів, часопис усе ж один із найдоступніших серед таких видань і за змістом матеріалів, і за наявністю у книготорговій мережі, щоправда, досі не став запотребований серед широкої читацької аудиторії філологів.

Нове тисячоліття знаменувало появу нових літературних часописів. Першою ластівкою і водночас відкриттям нового формату літературного часопису став центральноєвропейський часопис «Потяг’76», організований Ю. Андруховичем та О. Бойченком.

У лютому 2006 року вийшов друком перший випуск нового літературно-критичного часопису «Київська Русь». Часопис, очолюваний Д. Стусом, сьогодні займає особливе місце в системі сучасної літературно-художньої періодики і може слугувати взірцем концепції сучасного літературно-критичного часопису з новаторським підходом до впорядкування літературного матеріалу та сучасної поліграфії.

2007 року у Львові з’явився літературно-мистецький журнал-книга «Provocatio: поезія, проза, есеї».

Ринкові умови, реалії літературного процесу та інші чинники спричинилися до того, що на книжковому ринку зуміла втриматися незначна кількість літературно-художніх журналів. Окремі припинили своє існування, окремі змінили формат, окремі втратили наклади (яскравий приклад — журнал «Всесвіт», який із 70 ти тисяч примірників у 1990 х роках сьогодні обмежився 1,5—2 тисячами. Загалом наклад більшості літературних часописів сягає 1—2 тисячі примірників, що вкрай мало для літературних видань; більшість із них не передплачують навіть бібліотеки.

Значно доповнюють ринок літературних часописів — альманахи. Ці видання також репрезентують сучасний літературний процес, є його невід’ємною частиною і часом користуються більшим попитом у поціновувачів сучасної літератури, аніж періодичні видання. Серед таких: «Молода нація», «Нова проза», «ЛітАкцент», літературний альманах Форуму видавців у Львові та інші.