Прихильники

понеділок, 3 лютого 2020 р.

Література рідного краю. Михайло Шевченко.


ЗМІСТ
1.Вступ
2.Заслужений діяч мистецтв М.В. Шевченко
3.Творчий доробок поета Михайла Шевченка
Висновки
Список використаної літератури

1.Вступ
У програму з української літератури розділ «Література рідного краю був уведений з метою виховання духовності, національно-патріотичних почуттів, любові до рідного слова.
Завдання цього курсу – вивчення кращих творів письменників рідного краю, розвиток художнього смаку та навичок самостійного спілкування з творами письменників-земляків, уміння свідомо сприймати закладені в мистецтві слова духовні цінності й відстоювати їх у житті, формування почуття гордості за землю, на якій живе дитина.
Добираючи твори, вчитель повинен керуватися загальноприйнятими критеріями відбору художньої літератури:
- висока художня цінність твору;
- велике суспільне й літературне значення його для тієї епохи, коли він був написаний, і для сьогодення;
- доступність твору учням відповідно до їхніх вікових особливостей та розумового розвитку;
- зацікавленість школярів твором.
Методисти визначили принципи вивчення літератури рідного краю:
- знання, отримані учнями на уроках, повинні розвивати власні творчі здібності, збагачувати духовність дитини;
- учитель виконує направляючу і коригуючу роль, допомагає учневі саморозвиватися;
- учень – центр навчального процесу, він допомагає творити урок, впливає на визначення його завдань і способів реалізації;
- зміст уроку повинен розширювати світогляд учасників навчального процесу, нести в собі високий художній і виховний потенціал;
- твори, обрані для опрацювання, повинні мати високу цінність;
- твори, обрані для опрацювання, повинні сприяти розвитку зв’язного мовлення, творчих здібностей учнів, їх пізнавальної активності та самостійності.
Типи уроків та їх структура можуть бути такими ж, як і позакласного читання. Це урок-дослідження, урок-літературна кав’ярня, урок-усний журнал, урок-екскурсія, урок-заочна краєзнавча екскурсія, урок-зустріч із письменником-земляком, урок-спогад сучасників, родичів, знайомих про письменника-земляка, урок-сімейний альбом тощо. Готуючись до уроку літератури рідного краю, вчитель повинен сповна використати регіональні можливості. Окрім того, учитель повинен систематично накопичувати матеріали про письменників-земляків, оформляти його в тематичні папки. Методисти радять у кабінеті літератури відвести спеціальний стенд, шафу для куточка письменників-земляків, або ж створити шкільний літературний музей. Зібрані колективно матеріали можна використовувати і в позакласній роботі. З метою накопичення матеріалів доцільно організовувати екскурсії, літературні походи та експедиції, пошукову індивідуальну роботу тощо.
Система роботи над змістом самостійно прочитаних творів, рекомендованих для уроків літератури рідного краю, повинна бути спрямована на поглиблення літературних знань учнів, розвиток їх аналітичних умінь та навичок, емоційно-оцінної діяльності, критичного мислення тощо. Виконати це завдання можливо через реалізацію на уроці такого літературознавчого матеріалу:
- відомості про автора;
- історія написання твору;
- жанрові особливості;
- тема;
- назва;
- особливість композиції;
- сюжетні лінії;
- групування персонажів;
- проблематика;
- ідея;
- значення твору для авторського доробку тощо.
Методичні форми і прийоми роботи на уроці літератури рідного краю можуть бути такими ж, як і на уроці позакласного читання, тобто слово (розповідь, пояснення, лекція) вчителя, індивідуальні повідомлення ( доповідь, виступ із рефератом) учнів, бесіда, виразне читання уривків творів, інсценування фрагментів, використання різних видів наочності тощо. Уроки можна проводити як по творчості чи конкретному твору одного письменника, так і узагальнюючого типу.
Завданнями уроків літератури рідного краю:
— поглиблювати відомості про життя та творчість митців даної місцевості;
— розвивати зацікавленість до їхнього творчого доробку та спадщини;
— забезпечувати особистісне ставлення до літератури рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи;
— прищеплювати естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором, почуття гордості й поваги до земляків-митців;
— виявляти нахили, смаки, здібності учнів, сприяти їх розвитку, виховувати юних поетів-аматорів;
— поглиблювати знання з історії рідного краю, про найвидатніших діячів культури та мистецтва;
— прищеплювати любов до книжки, творів мистецтва, які народилися на отчій землі чи з'явилися під впливом певних подій, чи під враженнями від перебування у степовому південному Прибужжі;
— розвивати культуру, логічне та образне мислення, культуру мовлення та читання;
— розвивати уміння вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань твору, узагальнювати, систематизувати знання та робити висновки;
— спонукати школярів до самостійного прочитання творів літератури рідного краю, вести довірливий діалог сам на сам, з авторами чи героями, які жили чи перебували в даній місцевості;
— допомогти учням подолати принизливе почуття національної меншовартості, ознайомлюючись з історією України, рідного краю, допомогти повернути історичну пам'ять і виплекати природне почуття національних гордощів;
— переконувати, що жити за народним чи релігійним календарем, канонами українського православ'я чи народною етикою — найвищі чесноти українця; — прищеплювати почуття поваги до видатних людей рідного краю, спонукати наслідувати їхній героїчний чи трудовий подвиг;
— виховувати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо; — спонукати дітей захоплюватися красою й самобутнім багатством рідної землі, звитяжністю національно-визвольних змагань земляків, їхнім славетним минулим;
— викликати в учнів щире й глибоке прагнення захищати світлі набутки матеріального й духовного життя нації, оберігати й примножувати їх, продовжуючи традиції роду, родини, краю;
— розвивати уміння переказувати, стежити за чіткістю та логічністю відповідей на запитання; висловлювати враження від почутого, побаченого;
— виявляти самостійне судження, вчити давати об'єктивну характеристику героям, художнім образам і явищам;
— розвивати комунікативно-мовленнєві уміння школярів на уроках літератури рідного краю, послуговуючись творами малої форми в усному та писемному варіанті.


2.Заслужений діяч мистецтв М.В. Шевченко

Шевченко Михайло Васильович (народився 19 серпня 1947 р.), поет, заслужений діяч мистецтв України. Лауреат премій: ім. Петра Артеменка, ім. Павла Усенка, ім. Володимира Сосюри, ім. Івана Нечуя-Левицького, ім. Миколи Островського, Міжнародної премії ім. Григорія Сковороди.
Народився 19 серпня (на Спаса) 1947 (голодного) року в с. Обтовому Кролевецького району Сумської області.
Батьки - Марія Прокопівна та Василь Іванович, брат Василь, сестри Ніна та Валентина. Одружений. Дружина - заспужений учитель України (філолог, викладач української мови та літератури). Сини: Олег -журналіст, Григорій - юрист.
У 1965 р. закінчив Обтовську середню школу, вступив до Полтавського сільськогосподарського інституту (зоофокультет). Під тиском органів держбезпеки (котегорично відмовився співпрацювати) був вимушений перевестися на заочне відділенні). Пішов на свій хліб.
Працював у Новосанжарській районній газеті "Червоний прапор", а потім - у газеті "Комсомолець Полтавщини". Був єдиним в Україні безпартійним завідувачем відділу пропаганди обласної газети, згодом завідував відділом літератури і мистецтва "Комсомольця Полтавщини", а з 1982 р. - Молоді України" (м. Київ).
З 1986 р. - секретар Київської організації Спілки письменників України (член СПУ з 1977 р.), з 1988 р. - директор Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, з 1993 р. - директор Літфонду СПУ і Секретар Спілки письменників України до 2002 р. З 1993 р. по 1996 р. редагував журнал "Криниця" (Полтава).
З 2002 р. працює в апараті Верховної Ради України (секретаріат фракції СПУ).
Михайло Шевченко - автор книжок; "Травневе поле", "Близень-світ", "Балади про любов", "В отчому краї", "Глибокий шлях", "Один, прощальний поклик журавля", "Єдина Книга", "...Я ще живу", "Мені на цьому світі не нажитись", "Молитва для двох", "Останній теплохід мого тисячоліття", "Перед горою Чернечою", "Юне дівча обриває ромашку", "Все відходить назавжди", "Вісь". Він упорядкував книжку "Найкращі пісні України" У перекладі російською вийшли збірки: "Судьба", "Ранние птицы" та "Полынь вечерняя". Його поезії перекладені німецькою, польською, угорською, болгарською, словацькою, білоруською, монгольською та іншими мовами.
Засновник (разом з Тарасом Нікітіним) і голова журі Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Григорія Сковороди.
З 1987 р. по 2002 р. М. В. Шевченко був незмінним головою оргкомітету Міжнародного Шевченків-ськото свяіа "В сім'ї вольній, новій".
З 1994 р. - голова оргкомітету Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю "Кролевецькі рушники", заснованого розом із земляками А. М. Петру-сенком та В. Б. Зенченко.
Саме М. В. Шевченко розом із сумчанкою К. Ю. Сенько виступили ініціаторами створення обласних земляцтв у Києві. Перші ортанізаційні засідання були проведені у 1995 р.


3.Творчий доробок поета Михайла Шевченка
Михайло Васильович Шевченко – поет, заслужений діяч мистецтв України. Найпопулярніші вірші Михайла Шевченка зібрані в цій статті.
Вірші Михайла Шевченка – чесні й мужні. Здається, традиційні, але й водночас новаторські за змістом, за наповненням філософською енергією думки й почуття, за багатозначністю слова. Таку поезію важливо читати серцем.

До мови. Молитва
Вона одна у нас така,
Як вірна шабля у Сірка,
І як надія у Богдана,
Як віри праведна рука…
І серця, і небес дістане.
Одна вона у нас така –
Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча,
Хоч без… лаврового вінка.
…Не одцурайсь моєї мови
Ні в тихі дні,
ні в дні відступно мовчазні,
коли стоїш на крутизні
Один,
чолом сягнувши птаха,

Й холодний вітер попід пахви
Бере і забиває дих,
Щоб ти скорився і притих.
“Не одцурайсь, мій сину, мови,
У тебе іншої нема.
Ти плоть і дух – одне-єдине
Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа,
Без мови в світі нас нема”.
“ДО ВКРАЇНИ”
Одступають сонячні балади
На свої запльовані шляхи
Час такий – вожді наїлись влади,
А народ голодний – то лихий.
І його сини – котигорошки,
Чобітьми розчавлюючи вірш,
Розтягли пошарпані гармошки,
Шапки перекинувши під гріш.
Під бравурні, під козацькі марші,
Під купонний шелест у шапках
Впізнають вітчизну діти наші
Із новим знаменом у руках,
Я з надії й відчаю одлитий,
Збитий сам із гніву і молінь,
Вперше повертаюсь до молитви,
Зроду не ламаючи колін:
Україно! Чи замало Трої,
Чи коня не знайдеш…під сідло,
Що отак – завжди були герої,
І ніколи правди не було?
Чи твої сини такі ж лукаві,
І, мов греки, в’їхали у град
Щоби тільки у жиру і славі
Провести омріяний парад?
І гуде історія підземно,
І гряде історія вгорі,
І сидить Вкраїни чорний демон
Верхи на золоченій зорі.
І дитя помітило ізмалу,
Вирісши собі не по роках:
Україна шапки не зламала –
Перевернуту… несе в руках.
І все ж ми піднесем свої знамена,
Зламавши древка тим, що відбули.
В ногах таки свойого ж Карфагена
Постанемо, воскреслі, із золи.
Вкраїнонько моя мільйоннолиця,
Мільйоннодуша діво молода,
Не дай нам гріховодити й молиться,
І гнутися, й коритися не дай!
Не дай купити ближніх на любові,
На дай продати дальніх за бариш.
Не дай нам заблудитися у слові,
Не дай нам, Карфагене, бо згориш!
Не дай нам заблукатись у параді
У захваті свій час перебрести.
Ну хтось же в світі знайде шлях до правди?
Вкраїнонько, це будеш саме ти!
Сама собі не заламавши руки
Й синам своїм не скручуючи теж…
З глибин, з надій, з могил своїх і муки,
Зоринонько, Вкраїнонько… грядеш!

ПІДЗЕМНИЙ ПЕРЕХІД
Невідомий, невеликий –
Сів – і шапку між колін –
На асфальт дрібний каліка.
Збоку – він. А центром – плин.
Мов мачина – геть не видно.
Дзенькне в шапку – шапка мідно.
Відгукнеться – чуєш, він.
Тихо: нате – плине натовп
В діло, в свято, чи у блуд.
Обгинає натовп брата,
Обгинає брата люд.
Не помітить збоку брата
Молодий кооператор –
Хай летить, його пора.
Руку виважить надійно
З комітету благодійних,
Що вступив не від добра.
Ось поет мигтить у леті –
Мо, зупиниться хоч він? …
Не до шапки, бач, поету –
Задрібна для пієтетів
Ця фігура до колін.
Навскач, навкрик, ніби гуни,
Мимо – юні, юні, юні
Пробиваються грудьми.
Академік вельми чемний,
Мало битий, хвисько вчений,
Зупиниться на мить. –
Це ж бо де ми? – академік,-
У яким столітті ми?
Де ж ми є, такі духовні, братолюбчиві такі?
Може, благо від верховних Л
егше котиться з руки?
Хай привидиться, присниться
Щедрість рук на гук біди,
Бо ніколи колісниця
Не спускається сюди.

МОЛИТВА ДЛЯ ДВОХ
Допоки ми у білім світі можемо
В любові
сизим огнивом цвісти…
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, милий мій…
О, Господи, – це ти!

Лукавому, і ницому, і гожому
Дух забива в солодкій суєті:
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, милий мій…
О, Господи… це ти!

Украдена, мені ‘дному –
не кожному
Свої уста гарячим освяти:
О, Боже мій!
О, Боже мій!
О, Боже мій!
Єдиний мій…
О, Господи! Це ти!

В огні своїм твоє вгадаю ім’ячко,
Зцілована, згорьована – свята,
Богинечко, Богинечко, Богинечко,
Билиночко, Зориночко – світа!

НАШ ЧАС
Час спекуляцій.
Час дворуш.
Час продажу дешевих душ.
Час, мов зміюка, витіка,
Пустивши матір з молотка.
Час пре,
немов гладкий удав,

Коли останнього продав.
Час, у якому затиха
Усе, немов після гріха.
Час, котрий люто стереже
Все непідвладне, як чуже.
Час дурнів, блазнів,
зради, мору,
Час наклепу і поговору.
Час розпаду – мов час чуми.
І в цьому часі знову – ми!
Але мудріші на епоху.
Вже навіть мислимо потроху.
Хоч барабан гримить, гуде
Й чужі лупашать
в тулумбаси,
Ми думаєм, куди веде
І хто
– під гаслами Тараса?
О, непростий, могутній час.
Він насмерть б’є.
Та й учить нас!

“Поезія”
Вона живе,
сто раз побита грозами,
Не взята жоднораз на бариші.
Поезія –
не стільки квіти розуму.
Поезія – це, більше, крик душі.
У болях безоглядь
втрачає грацію
І не шука за болі нагород.
Поезія!
Вона – рятує націю
І возвеличує її в Народ!




“Багато в мене фотографій давніх…”
Пам’яті Володимира Затуливітра

Багато в мене фотографій давніх,
Де подруги мої в далекі дні
Не мали ще по жодному виданню,
А всі були якраз на виданні.

Яка пора! Які чарівні злети!
У розкоші такого почуття
Вони любили тільки нас, поетів,
На всі літа і на усе життя.

Вони значуще й чисто так зітхали,
Й не знали, що по-іншому зітхнуть,
І всіх отих, що палко так кохали,
Так само палко завтра прокленуть.

Ще сняться їм лише манливі мандри.
Але життя посіє гнів і страх,
Й розкидає усіх.
І не по жанрах –
По різних, по ворожих таборах.

Зведе пречисті креса на руїну,
Руїну спалить.
І орду знесе.
І, може, нас оплаче Україна.
І сльози втре.
І все.
І все.
І… все!

Після потопу ж,
на новий початок
Всевишній, зерна сіючи згори,
Огляне фотографії дівчаток –
Щоб помилок нових не натворить.

ЧАС НАШ НАСТАВ…
Певно, ми разом з тобою поляжемо,
брате,
Чи прорвемося – поборем і будемо жить.
Словом своїм
я не можу
в атаку
повести солдата,
Сам заховавшись у штабному бліндажі.

Я розумію суворого командарма,
Котрий на смерть
посилає
чужих синів…
Ми теж пожили
і вчилися жити
не дарма.

Знаємо: золото правди –
не срібло у сивині.
Може тому ми і стали тепер –
побратими,
Що у житті не розігрували оперет.
Просто, ми з тих,
що не можуть ховатись за тими,
Кому героїчно
щойно гукнули: “Вперед!”
Та ми находились, нападались
в перших, брате!
Вслухаймося в землю –
тривожно вона гуде.
І час наш настав –
пора вже розпізнавати,
І хто нас гукає вперед,
і куди веде.
***
Будь на сторожі і пильно дивись –
Не прогинайсь, бережи свою вісь.

Ворог підкаже: зори і засій.
Навіть підкине зерна на засів.
Нащо чужі тобі зерна здались?
Викинь чуже. І тримай свою вісь!

Крові нап'єшся – не буде роси –
Сій свої зерна, своїми засій.
Батьківську землю храни і спаси –
Родить земля, бо не сходить з осі.

Хай тебе Бог береже, як усіх.
Вродить земля – буде радість і сміх.
Буде – як треба Вкраїні-Русі.
Стій, як земля. Не зійди із осі.
***
Двадцятий вік відважно і громово
Розвінчує старих богів на стінах.
Зате перед новими – по-новому
Демократично повза на колінах.
…А сфінкси, як завжди, ховають тайну
У сардонічнім обрисі губів…
І взагалі, коб не було рабів,
Цікаво, чи з’явилися б тирани?

Обтове!
В тайній абетці імен
Десь ти стоїш у рядах непомітних..
В літі — в волошках.
В ромашках у квітні.
Йди — пересвідчись, хто віри не йме.
В липні, ой, жита ж того — урожай!
Солодко в яблуках стогнеш у серпні...
Вересень: в надрах моїх картопель
Осінь зігріє боки соковиті...
В жовтні — жоржини,
прецарственні квіти.
В зиму доносить тепло конопель...

«Кролевецькі рушники»
На білім полотні
І біль, і туга, й радість,
І вибита сльоза,
і виткані пісні,
Любов, любов, любов...
Немає тільки зради –
На білім полотні,
білім полотні.
І ключами журавлиними,
Легко пущені з руки,
В небесах над Україною
Кролевецькі рушники.
Пройдеш –
земель чужих,
Небес чужих побачиш.
Та стежка рушником
Поманить – і збагнеш,
Як мама зустріча,
Пригорнеться й заплаче –
Тоді лише й живеш,
тоді лише й живеш.
Із надіями, тривогами,
через далі і роки,
Пролягли у світ
дорогами
Кролевецькі рушники.
Приб’є тебе печаль,
Зламає сіра втома,
Лиш пам’ять розбуди –
розвіються жалі.
Де б не заблукав,

Верта тебе додому –
І в небі журавель,
і стежка на землі.
І стежками журавлиними,
Легко пущені з руки,
В небесах над Україною
Кролевецькі рушники.


«Співець»
Прийшов уночі і присів на стілець:
– Давай, зізнавайся, співець-молодець,
Де бралося слово, де рвалась душа,
Допоки зажив із рядка бариша?
– А слово – від Бога, від мами душа
Для зв’язки у вітру просив кунтуша,
Нічого свого, лиш зажера-огонь
Зривався на слово із серця мого.
– Що в Бога не вірю, ти відаєш сам
Про матір для мене – пусті словеса
І вітру не знаю – хай котиться в тьму
А серце я вирву – з собою візьму.
Ішов він по світу, а серця огонь
Голодний – палив, пожиравши його
Він вгору возносивсь і падав униз –
На попіл зотлів. Попіл – вітер розніс.
Тут би легенді логічний кінець,
А як же без серця лишився співець?

Висновки
Поезія Михайла Шевченка – чесна й мужня, - справедливо наголошують колеги. Здається, традиційна, але й водночас новаторська за змістом, за наповненням філософською енергією думки і почуття, за багатозначністю слова. Таку поезію важливо читати серцем.
Збірки поезій М. Шевченка відзначені преміями: міжнародною – імені Григорія Сковороди, літературними преміями імені Володимира Сосюри, Івана Нечуя-Левицького та Павла Усенка. М.В. Шевченко - заслужений діяч мистецтв України. За вагомий внесок в національну освіту і культуру Михайло Шевченко нагороджений знаком імені Сухомлинського. Його твори перекладені німецькою, польською, угорською, болгарською, словацькою, білоруською, монгольською мовами.
Відомий поет і сьогодні в русі. Михайло Шевченко не шкодує себе для людей і добрих справ. Постійні зустрічі з обдарованою молоддю, участь у численних творчих зустрічах, робота над антологією української поезії про село, турбота про Кролевецьку фабрику "Художнє ткацтво" додають йому нових сил і натхнення. А добре слово добром озивається.
Ліричний герой М. Шевченка - наш сучасник. Він розмірковує про вічні людські цінності, втративши яких, втратимо й націю. Йому болить, що "народ не вміє шанувати волі", що в людському "храмі поросла лобода", що "наша вітчизна ... од родоводу і до сповитка продана вся з молотка" і вірить, що "прийде наш час".
Це біль людини, якій болить доля України не тільки сьогоденної, а й вікової: "Україно! Чи замало Трої". І коли поет застерігає від спроби "у захваті свій час перебрести", то це слово до нас - сучасників: уроки історії вчать, що не можна відкладати "творення держави і себе на майбутнє".
Найяскравішою ознакою філософської лірики Михайла Шевченка є її афористичність. Використовуючи відомий античний сюжет, поет викриває чимало людських законів, за якими ми живемо і нині.

Список використаної літератури:
1. Шевченко М.В. Все відходить назавжди: Поезії. – К.: Просвіта, 2002. – 192с.
2. Шевченко М.В. Мені на цьому світі не нажитись: Поезія. – Харків: Майдан, 1998. – 324с.
3. Шевченко М.В. Молитва на двох: Інтимна лірика. – Суми: Собор, 1997. – 92с., іл.
4. Шевченко М.В. Останній теплохід мого тисячоліття: Поезії. – Харків: Майдан, 2000. – 40с.
5. Шевченко М.В. Перед горою Чернечою: Мій приватний літопис Міжнародного Шевченківського свята “В сім’ї вольній, новій”. – Харків: Майдан, 2000. – 36с.
6. Шевченко М.В. Юне дівча обриває ромашку: Поезії. – К.: Просвіта, 1997. – 160с.
7. Шевченко М.В. Я ще живу: Поезії. – К.: Молодь, 1990. – 104с.
8. https://uk.wikipedia.org/wiki/Шевченко_Михайло_Васильович
9. http://dovidka.biz.ua/mihaylo-shevchenko-biografiya/
10. https://studfiles.net/preview/5259456/page:6/

1 коментар:

sabreenafagot сказав...

Harrah's Cherokee Casino & Hotel - MapYRO
› harrahs-cherokee-casino › harrahs-cherokee-casino This casino is 1.6 mi (2.5 km) from Harrah's 문경 출장마사지 Cherokee Casino & Hotel. 울산광역 출장샵 The casino is located in the 순천 출장샵 mountains. Harrah's Cherokee Casino 과천 출장마사지 has 창원 출장마사지 an elevation of